Історичний будинок Розенфельда у Харкові, закинутий і почасти зруйнований, нещодавно було врятовано: тепер він став взірцем свідомої реновації.
Харків найбільше знають за його унікальною за масштабами та якістю забудови архітектурою конструктивізму, який розквітнув у 1920-х роках, коли місто стрімко розвивалося як промисловий та фінансовий центр регіону. Однак стиль ар-нуво, також знаний як югендштиль або сецесія, не менш значущий для харківського міського ландшафту. Обидва напрямки гармонійно співіснують, резонують одне з одним, перетинаються у часопросторі. Чимало тутешніх зразків ар-нуво є так званими прибутковими будинками — ця модель багатоквартирного житла для оренди прийшла з західної Європи; накприклад, у Франції вона відома з ХІХ століття як immeubles de rapport, а в Іспанії — inmuebles de alquiler. Для заможних власників нерухомості такі будинки слугували стабільним і тривалим джерелом прибутку. Квартири у цих будинках мали подібне планування, однак головні фасади, що виходили на вулицю, зазвичай вишукано декорувалися.
Станом на кінець ХІХ століття райони, розташовані на північ від історичного центру, були забудовані приватними садибами з садами й городами. Згодом вони стали поступатися більшим багатосімейним прибутковим будинкам. Серед таких — будівлі на Чорноглазівській вулиці. Названо її на честь роду шляхтичів, із яких найбільших нагород удостоївся Олександр Чорноглазов за роль у російсько-турецькій війні XVIII століття. Він одержав наділи землі, зокрема ділянки на вже згаданій вулиці стали родинним спадком.
У 1912 році заможний аптекар Лазар Розенфельд придбав тут ділянку та замовив будівельнику Миколі Колодяжному проєкт двох житлових будинків. Наступного року будівництво було закінчено під керівництвом інженера Михайла Ройтенберга. Нині ці два прибуткові будинки мають номери 6 і 8.
П’ятиповерхова будівля на Чорноглазівській, 8 є типовим зразком пізнього харківського модерну, доповненого еклектичними елементами, такими як ампірними гірляндами та неокласицистичними пілястрами на всю висоту верхніх чотирьох поверхів. Вхідну групу прикрашено двома скульптурами херувимів. Обабіч декоративного фронтону розташовано два маскарони з головами Гермеса, бога торгівлі та успіху. Ритм фасаду диктують високі пілястри та вертикально видовжені вікна.
За деякими джерелами, будівництво фінансово виснажило Розенфельда, тож він був змушений продати обидва будинки. При цьому після продажу сам став орендувати помешкання в одному з них. У ще одне помешкання заселився інженер Ройтенберг.
Обидва будинки збереглися до наших часів. Будинок під номером 6 було реставровано, хоч фасад і позбувся кількох оригінальних елементів. Там продовжують жити люди.
Натомість будинок під номером 8 спіткала інша доля. Він руйнувався та занепадав. Мешканців відселили з аварійної будівлі ще у 1980-х. Згодом обвалився дах і значна частина внутрішніх конструкцій. Крізь порожні вікна фасаду з вулиці можна було побачити небо. По суті будівля перетворилася на скелет. Однак фасад таки зберігся.
Було кілька спроб врятувати історичну будівлю: в певний момент стіни укріпили зсередини металевим каркасом. Утім, у 2013 році міська влада вирішила позбавити будинок статусу пам’ятки та знести. Чиновники боялися, що у разі обвалення споруда пошкодить два сусідні будинки. На той час будинок Розенфельда перебував у власності одного з українських банків, що збанкрутів у 2015-му. На щастя, демонтажу так і не сталося. Будівля, однак, продовжувала розвалюватися. Її двері було пофарбовано у яскраво-жовтий, як сигнал тивоги, колір — так до проблеми привертала увагу концептуальна робота харківського художника Гамлета Зінківського «Кожне вікно є дверима».
У 2020 році Alter Development розпочала амбійційну реконструкцію руїни. Оскільки більша частина внутрішніх конструкцій уже була втрачена, інженери спроєктували нову структуру, відповідно до нових функцій: офісного простору. Деякі елементи, такі як автентичні сходові блоки, які можливо було зберегти, залишили. Нова структура дозволила перелаштувати внутрішнє планування під сучасні стандарти офісних будівель.
Натомість фасад повністю реставрували — якомога ближче до оригіналу. У будівництві використали оригінальну цеглу. Зберегли метлаську плитку та гранітні елементи. Архітектори проєкту реконструювали оригінальні віконні та дверні рами. Для головного кольору фасаду обрали відтінок між світло-сірим і нейтрально-бежевим. На цьому тлі злегка виділяється білий декор. Скульптури, маскарони та ліпнину відтворив місцевий харківський скульптор Олександр Рідний.
Архітектори додали функціональну мансарду. Це втручання не змінило загальну висоту будівлі. В Україні протягом кількох останніх десятиліть надбудови на історичних будинках стали розповсюдженим явищем. Часто такі надбудови не лише порушують оригінальний зовнішній вигляд будівлі, але й спотворюють пропорції. Однак можна віднайти й немало протилежних прикладів делікатного втручання, коли додані простори надають будівлі більшої комерційної привабливості, не руйнуючи початковий дизайн екстер’єру. Будинок Розенфельда — один із таких прикладів. Також на даху буде облаштовано відкритий простір для відпочинку.
Загалом реконструкція та реставрація замість знесення та нового будівництва є кращим вибором із точки зору сталості та відповідальності. Особливої ваги це набуває у випадку з пам’ятками архітектури.
Через близькість до російського кордону Харків регулярно зазнає повітряних ударів. Найбільше від атак потерпають спальні райони на півночі міста, але пошкоджень зазнавали й історичні будівлі в центрі міста. У цьому контексті проєкти збереження унікальної харківської архітектури, її реставрації та реконструкції є такими важливими.
