Історія цього будинку пов'язана з історією району, який близько 150 років тому був околицею міста Харкова — Шатилівкою, названою на честь відомої резиденції пані Шатилової.
Колись периферія, тепер Шатилівка вважається бажаним районом з дорогою нерухомістю через близькість до Центрального парку, зелених гаїв та озер Саржинського Яру.
У 19 столітті одним з найбільших поміщиків цієї місцевості був фотограф Василій Досєкін. Відкрив одну з перших фотостудій у Харкові в 1857 році. Крім портретів містян, він знімав краєвиди міста наприкінці 1850-х і початку 1860-х років—- невеликі зображення у сепії розміром 5х8 сантиметрів, наклеєні на картоні.
Фотостудія користувалася великою популярністю. Досєкін оснастив його найсучаснішою на той час технікою й згодом перейшов від калотипії до мокроколодіонного процесу, що дозволило досягти значно вищої якості зображень. За свої портрети він отримав численні відзнаки, зокрема медаль на фотовиставці в Берліні. Серед тих, кого він знімав, був і один із провідних харківських архітекторів Олексій Бекетов.
Гроші від успішного фотобізнесу Досєкіна були вкладені в придбання кількох земельних ділянок у Саржинському Яру та будівництво цегляної фабрики.
Його дочка Марія Шатилова успадкувала резиденцію (дачу) і більшу частину земельних ділянок в цьому районі. Вона розпродала інші ділянки для будівництва. Незабаром були побудовані інші будинки, утворилися вулиці, а мікрорайон отримав назву Дача Шатилова.
Від цієї історичної забудови до наших днів залишилося не так багато будівель. Однак деякі досі стоять, як будинок в стилі модерн на вулиці Шатилівській 19, побудований на початку ХХ століття.
Наскільки відомо, Фанінський провулок з'явився на картах міст у 1916 році. Це вже було бажаним місцем завдяки близькості до Центрального парку: оголошення підкреслювали потенціал сусідньої з парком нерухомості та можливість облаштування комерційних приміщень у будинках.
Ще один етап архітектурного розвитку Шатилівки починається зі створенням у 1923 році першої української авіакомпанії — Укрповітрошлях. На місці іподрому був побудований аеропорт з ангаром і майстернями. Пізніше майстерні трансформувалися в Харківський авіаційний завод. Деякі вулиці отримали нові назви — Авіації, Червоного Авіатора—- це тогочасна сторінка промислового прогресу міста. Відповідно, для працівників авіації були побудовані стандартизовані двоповерхові будинки.
Проєкти наслідували західний рух «міста-саду», що передбачав малоповерхову забудову, відокремлену зеленими зонами. Концепція ґрунтувалася на ідеї, що громади мають поєднувати пропорційне житло, промисловість і сільськогосподарські території. У середині 1920-х років навколо Харкова з’явилося кілька «міст-садів» — зі стандартизованими одно- або двоповерховими будинками на дві–чотири квартири. Таке планування разюче відрізнялося від попередніх щільних і дещо хаотичних кварталів із великими багатоповерхівками.
На жаль, у Шатилівці з тих невеликих таунхаусів збереглося лише три — і тільки один із них залишився в відносно автентичному стані. Решту знесли, поступившись місцем новим багатоповерховим житловим будинкам.
Подібні робітничі селища з двоповерховими будинками зводили за проєктами Аркадія Лангмана в районі Лисої Гори — у комуні «Червоний Жовтень». Ці збірні дерев’яні будинки мали риси спрощеного європейського модернізму, однак увага до конструктивної складової вже наближала їх до конструктивізму. Таунхауси Лангмана збереглися донині.
Ще одну серію типового житла для робітників спорудили у 1923–1924 роках за проєктом архітектора Віктора Троценка — близько трьох десятків двоповерхових цегляних котеджів, кожен на чотири квартири, з невеликими присадибними ділянками. Будинки були під’єднані до електрики, водопостачання та каналізації. Спочатку їх опалювали дров’яними печами, а після Другої світової війни підключили газ. Сьогодні ці будівлі мають статус пам’яток архітектури й розташовані поблизу станції метро «Захисників України».
Таунхаус на Фанінському, 3Б був одним із тих, що збереглися, однак зазнав перебудови. Про його первісний вигляд можна судити, порівнявши його з колишнім «двійником», розташованим поруч.
Стилістично будинки доволі прості, але мають риси модернізму. Фасади з відкритої червоної цегли оздоблені бетонними смугами. Вертикальний засклений сходовий простір, що з’єднує два поверхи й трохи заглиблений у площину фасаду, свідчить про тяжіння до конструктивізму.
У 2000-х роках будинок перебудували: надбудували третій поверх, а фасад втратив декор і характерні конструктивні елементи.
У 2021 році компанія Alter Development завершила реконструкцію будинку за новим проєктом Євгенія Босенка та Олександра Струльова з архітектурної майстерні O.S.A.
Перед архітекторами стояло завдання працювати з будівлею після попередньої реновації. Тож новий проєкт успадкував конструктивну основу та висотність, проте лаконічний білий тинькований фасад було повністю переосмислено. Його обрамлює решітка вертикальних панелей горіхового відтінку, що надає об’єму більшої легкості. Ритм панелей варіюється, завдяки чому фасад не виглядає монотонним.
Темне облицювання візуально виокремлює перший поверх. Головний вхід ліворуч урівноважує тераса на верхньому поверсі праворуч.
